21 липня 2026 року бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели нарис героїчного життя “Олена Теліга. Коротке життя довжиною у вічність”. Бібліотекарка розповіла про поетесу, громадську діячку Олену Телігу (120 років від дня народження Олени Теліги).
Ця жінка не знала страху та перепон – ані в політичному житті, ані в особистому. Олена Теліга говорила про вільне кохання, любила фото та красиве вбрання. Підробляла танцівницею та моделлю, любила фліртувати з чоловіками, але не вважала себе красунею. Якою була в житті репресована поетка? Що встигла за свої 36 років, окрім написання 38 віршів і боротьби за Україну, за яку віддала життя? Саме про таку Олену ми зібрали найцікавіші факти. Олена Теліга була донькою відомого вченого і росла у російському середовищі.
Майбутня борчиня за незалежність України народилася в Москві, а з п’яти років мешкала з батьками у Петербурзі. Її тато – Іван Опанасович Шовгенів, викладач Московського інженерного училища, вчений-гідротехнік, мама – Юліянія Нальянч-Качковська була вчителькою і походила з родини священника. Згодом батька перевели працювати до Києва – професором Київського політехнічного інституту. Олені якраз сповнилося 12, і її відправили на навчання у жіночу гімназію. У сім’ї Шовгенів усі розмовляли російською мовою, батько працював у вишах російської імперії. Але під час української революції Шовгеніви приєднуються до розбудови української держави. Українську ідентичність Олена Теліга усвідомила під час еміграції.
За рік під владою більшовиків Олена натерпілася багато біди. Злидні, приниження лише зміцнили в ній розуміння, наскільки важливою є ідея незалежної України. Коли у 1922 році їй все-таки вдалося виїхати в еміграцію до батька, Олена поринула в середовище української інтелігенції, де кожен плекав надію відновити українську державу.
Родина Шовгенівих оселилася в чеському місті Подєбради, батько став ректором Української господарської академії. Олена вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова в Празі. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою. У грудні 1939 сімя Теліг переїхала до Кракова, де Олена зустріла свого знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН).
У 1941 році в Києві Олена організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.
За своє коротке життя поетеса не видала жодної власної збірки, всі вони були опубліковані після її смерті. Відомо всього 38 віршів.
Життєве кредо Олени Теліги базувалося на принципах безкомпромісної боротьби, служінні Україні, гармонії слова і діла, а також збереженні гідності за будь-яких обставин. Її позиція найкраще описана фразою: «Життя — це боротьба, а боротьба — це справжнє життя», що відображає її героїчний світогляд.
Поділіться цим дописом на: