13 листопада 2021 року у форматі онлайн-зустрічі клубу “Люди золотого віку” відбулась зустріч з поезією Миколи Сингаївського (до 85-річчя від дня народження) “ Без пісні себе не уявляю...”
Микола Федорович Сингаївський (12 листопада 1936) – український поет, автор пісні "Чорнобривці". Народився 12 листопада 1936 року в родині хліборобів на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.
Зовсім малим Микола пережив лихоліття війни, важкі перші повоєнні роки. У школі вчився в місті Коростені, вже тоді пробуючи свої сили в поезії. Друкуватися поет почав ще у школі в районних та обласних газетах. Великий вплив на його творчість мало знайомство Максимом Рильським. З глибокою вдячністю писав про нього Микола Сингаївський: «Його мудрі поради я чую і нині. Він учив любити слово, як садівник дерево. Сад поета не лише корінь і крона, а й тривожний світ людських почувань і пристрастей. Низький уклін вам, Максиме Тадейовичу, через літа і відстані».
У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок Миколи Сингаївського – поетичних і прозових. Половина з них – для дітей.
Микола Сингаївський плідно працював в дитячій літературі – він видав багато віршованих збірок для читачів молодшого шкільного віку, чимало перекладав з польської, болгарської мов і його поезії перекладалися на мови народів СРСР, болгарську, польську, румунську, німецьку. А ще знають читачі Миколу Сингаївського як колишнього редактора журналу «Піонерія», а також як автора багатьох пісень.
Поезія Сингаївського – це суцільна пісня. Багато віршів поета покладено на музику. Та й ті вірші, яких не торкалися композитори, також співучі і музичні. «Вони як пісня, прості, змістовні, — як зазначив Валентин Бичко. — Кожне слово навантажене – в нім і барви, і думка, і почуття».
Письменник жив і працював в Києві, але природа і люди Полісся знайшли постійну прописку в його поетичних творах, починаючи з першої збірки «Жива криничка» (1958) і до останніх збірок – «Ми – громадяни», «Стежка до криниці», «Тепла земля», «Калиновий вітер».
Поет зізнавався: «В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі кринички – так називають їх на Поліссі – б’ють тут з-під кожного пагорбка. Звідси витоки моєї творчості».
Микола Федорович Сингаївський — лауреат Республіканської премії імені М. Островського (1972). У 1990 році він став лауреатом премії імені Лесі Українки за поетичні твори для дітей. Помер 22 лютого 2013 року.
Учасники заходу обмінялись враженнями і думками про творчість Миколи Федоровича:
«З дитинства пам’ятаю зворушливі рядки Миколи Сингаївського про чорнобривці, які «насіяла мити у своїм світанковім краю». “Коли дивлюсь на ці квіти, згадую і свою матір, її ніжність, теплоту, доброзичливість. Нині чорнобривці викликають у мене водночас і радість і сум, адже ненька вже понад 30 років як відійшла у засвіти. Та в моїй пам’яті вона назавжди залишається молода й усміхнена”- розчулено зізналась Ірина Шалкітене. Ярослава Харук прочитала вірш Миколи Сингаївського “Джерело”. Мирон Левицький зіграв пісню “Чорнобривці” і всі разом її проспівали.
Пісня “Чорнобривці” одна з улюблених у клубі. Учансики клубу часто її співають разом. Але не всі знали автора цих, знайомих ще з дитинства слів. А тепер, співаючи пісню, всі будуть з вдячністю згадувати її автора, який разом з композитором Володимиром Верменичем подарував своїй рідній землі таку чудову пісню.
Поділіться цим дописом на: